Київ: Портал, 2021
У своїй найновішій книзі «Подолати минуле: глобальна історія України», яка вийшла у листопаді, він цитує The Beatles у вступі, як і Стінґа («Як писав Геґель і співає Стінґ, історія не вчить нас нічого»). Він пояснює різницю між українським та російський православ’ям XVII століття з допомогою колядок (католицьке походження традиції унеможливило їхню появу у Росії). Він пояснює різницю між Радянським Союзом та Східною Європою з допомогою рок-музики (загнаною у підпілля в першому випадку, і цілком доступною у другому), а різницю між комуністичною Польщею та іншими комуністичними країнами — The Rolling Stones (які виступали у Варшаві, але ніде більше).
Мабуть тут варто додати, що почала я цей есей перед російською інвазією в Україну. Я завершую його під час цієї інвазії. Грицак, тим часом, стверджує, що 24 лютого є початком «нового розділу в українській історії»: «Ми більше не український народ — ми українська нація,» написав він у колонці для «Української правди». Війна, на його думку, «називаючи речі своїми іменами», «це не агресія Росії до України, а вітчизняна війна української нації з Росією». Передбачалося, що ця книжка має подолати минуле. Можливо, теперішнє своєю чергою подолало книжку.
Або, після 24 лютого, можливо, книжка набула нової гостроти. Грицак показав, що Україна ніколи не була островом, її історію завжди було переплетено із глобальною, навіть у часи найглибшої радянської ізоляції. Так само у 2022 році Україна не стала епіцентром світової історії раптово. Справедливіше було би сказати, що Україна знову стала епіцентром світової історії, тільки цього разу світ за цим спостерігає.
Йдеться про листування кримського хана Менґлі Ґерая з великим князем Литовським Олександром Ягеллончиком: козаки, які були підданцями останнього, захопили татарський корабель на Дніпрі, і хан нарікав на це у листі до великого князя. У «Подолати минуле» Грицак класифікує козаків, «піратів степу», терміном британського історика Еріка Гобсбаума — «соціальні бандити». Термін не є образливим, навіть якщо так може здаватися; у цю категорією так само потрапляє, скажімо, Робін Гуд.
Інша резонансна історична книжка, що з’явилася 2021 року, зосереджується саме на правовій культурі Речі Посполитої: «Українські світи Речі Посполитої» (Київ: Laurus, 2021) Її авторка Наталя Старченко підважує розповсюджену тезу (зокрема й Грицакову), що однією з головних причин повстання 1648 року була експлуатація селян. Вона також застерігає від проєкцій пізнішої історії кріпацтва на попередні періоди.
Юліан Бачинський, молодий львівський марксистський інтелектуал зі студентського середовища, яке гуртувалося довкола Франка, артикулював заклик до незалежності України у праці «Україна Irredenta» (1895). Грицакову інтелектуальну біографію Івана Франка «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота» було опубліковано 2006 року (англійський переклад — у 2019 р.). До слова: інтелектуальним героєм самого Грицака є не Франко, але радше Іван Лисяк-Рудницький, видатний автор історичних есеїв, який походив з впливової галицької родини ліберальних політиків, журналістів та інтелектуалів (його мати була центральною постаттю жіночого руху, активною феміністкою). Лисяк-Рудницький був студентом Львівського університету до 1939 року, і решту життя провів у Європі, США та Канаді.
Майдан 2004 року, відомий також як Помаранчева революція, скидався радше на карнавал центральноєвропейських ненасильницьких революцій 1989 року, тільки тисячу кілометрів на схід і на 15 років пізніше. Протести 2013 року також починалися як ненасильницькі. Побиття, вбивства і викрадення у Києві, які здійснювали спецслужби, проросійські парамілітарні угрупування та тітушки, було схвалено, спровоковано й підтримано або правлячим кланом Януковича, або російськими провокаторами, принаймні до певної міри. Так само і сепаратистські перевороти та війна у Донецькій та Луганській областях не відбулися би, без інфільтрованих російських агентів.
Гельсінський заключний акт, який завершив Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що відбувалася у Гельсінкі, був результатом кількох років інтенсивних переговорів лідерів західних держав та СРСР. Угоду підписали 35 країн, і вона стосувалася багатьох проблем, зокрема торгівлі, наукової співпраці, територіальної цілісності, мирного вирішення конфліктів та ін. Положення угоди, які стосувалися прав людини, свободи міграції та возз’єднання сімей, свободи слова, матимуть ефект «ноги в дверях» для Радянського Союзу та Східної Європи. Позаяк СРСР підписав Акт, дисиденти могли апелювати до нього і відстежувати порушення прав людини, привертати до них увагу світової спільноти, а отже бодай до певної міри змушувати радянську владу до підзвітності.